Від Роман Кравець 
Вірші про школу мають велике значення для дітей, адже вони допомагають сформувати позитивне ставлення до навчання, сприяють адаптації до шкільного життя та розвивають мовлення. Через поезію малюки і школярі вчаться сприймати навчальний процес не лише як обов’язок, а й як цікаву пригоду, сповнену нових знань, друзів і відкриттів.
Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.
Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..
Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб’є!..
Штанга!
Ех, невдало…
І з портфеля все як є
геть повипадало!
Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..
***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!
Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!
Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема…
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»
***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.
Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..
Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!
В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові…
Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато…»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше…
***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.
Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав…
Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно…
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!
***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.
А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це…
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна…
***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя –
і не бачити б його!
Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!
Вітя — світла голова.
Вітя вчить нові слова.
Ви йому не заважайте.
Ви без нього погуляйте.
Він, як буде вільним час,
Вийде гратися до Вас.
Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!
Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
Радості такої
Не було ніколи –
Це Оленка нині
Вперше йде до школи.
Стрічку заплітає
І киптар вдягає
На новім портфелі
Тепле сонце грає.
Усміхнулась неньці
І виходить з хати:
Ой, ідуть до школи
Звідусіль малята!
Маю зошит, маю книжку,
Он лежать вони на ліжку.
Маю читанку й буквар,
Значить, справжній я школяр.
Хоча бігаю, як вітер,
Та вже знаю кілька літер.
Їх навчилась від татуся,
Решту в школі я навчуся.
Залишайся вдома, лялько!
Хоч мені тебе і жалко,
Ти іще не підросла –
І для школи ще мала.
На тему «Я і ввічливість»
ідуть у класі збори.
На тему, дуже звичну нам,
Вікторія говорить.
— Почну з Вітька,
бо він себе
поводить некультурно,
він хоч і виріс до небес,
а розум — наче в курки!
— Сама ти курка! —
звивсь Вітько.—
Ще побазікай трохи,
так я тебе через вікно
геть викину за ноги!
— Диви, який!
— Лінтюх! — Тюхтій! —
наскочили дівчата.—
Женіть його під три чорти!
Він може все зірвати!
А хлопці що?
Та хлопці — враз:
— Гей, ви, сороки, цитьте!..
І от уже
вирує клас:
не збори —
справжній диспут,
— Ти, бевзь!
— Не лізь,
бо в лоба дам!
— Мовчи,
дурний гіпопотам!
— А ти —
зелений крокодил!
— А ти —
старий пузатий віл!
— А ти — жираф!
— А ти!.. А ти!..
Отак з усіх кутків летить —
аж чути в коридорі!..
На тему «Я і ввічливість»
ідуть у класі збори.
Чого з ганчірками весь клас?
За чистоту змагання в нас!
Ну, а чого так розкричались?
Бо ми за тишу вже змагались!
Настрій радісний, святковий,
Перше вересня у нас!
Кличе вересень чудовий
Знову в школу, в рідний клас.
Сумували ціле літо
Наші любі вчителі.
Сумували також діти –
І великі, і малі.
Втішно друзів знов зустріти,
Обійнятися усім.
Як тут серцю не радіти?
Школа рідна – другий дім!
Іду я в школу, в перший клас,
Машинки любі, не до вас!
Крокують поряд малюки,
Несуть в портфеликах книжки
І так вже поспішають —
Ще мить — і позлітають!
У дівчаток іграшки в руках,
А у хлопців пустощі в думках.
Дзвінок, як сурма грає,
До класу закликає.
Зітхаю тихо, бо напевне,
І старість прийде тут до мене.
Але найважче, на мій погляд,
Весь час дівчат терпіти поряд!
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!
Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та поспав…
Суперечок не терплю!
Що поробиш?
Ліг — та сплю…
Вранці —
протираю очі:
ех, зарядочку б зробить!
Раптом чую —
лінь шепоче:
— Та навіщо це
тобі?!
Як тут
виберешся з ліжка?
Що зробив я?
Знову влігся…
Ну а вчора…
Ну а вчора —
навіть
соромно згадать! —
жовтенятські класні
збори довелося прогулять.
Ні, я спершу
йшов туди
радісно й охоче.
Раптом чую:
— Не ходи-и-и…—
клята лінь шепоче!
Як боротись —
невідомо.
Здався я,
пішов додому…
Став сумним я
і товстим —
тільки й справ,
що сплю чи їм,
не життя — а горе!
Навіть з хлопців
хтось гукне
у футбол пограть мене —
лінь одразу ж поруч!
І від ранку та й до ночі
щось шепоче
та шепоче…
Ех, коли б не вуха —
хто б її
послухав!
Нашу Нату не впізнати, –
Модна зачіска у Нати,
Дивна зачіска нова:
Розкуйовджене волосся
На всі боки піднялося, –
Мов копиця голова!
Ната в класі йде до парти,
А навколо смішки-жарти:
– Звідки зачіски нові? –
Посміхнувся Боря хитро:
– Це, мабуть, від того вітру,
Що у неї в голові.
Сьогодні в третій клас до нас
прийшла «новенька» в перший раз.
Зайшла, весела й радісна,
і всім сказала: — Здрастуйте!..
Що в класі почало-о-ся!
Одразу з місць своїх
посхоплювались хлопці,
мов хто підкинув їх.
Спочатку всі ходили
і голосно свистіли,
а потім по хвилини дві
стояли всі на голові,
а потім дехто по рядах
пройшовся пішки — на руках,
а потім кожний з нас робив
усе, що вмів і що не вмів!..
Не звівся із-за парти
лиш наш Юрко, відмінник.
Він кинув нам: — Ну й жарти! —
і встав поволі, чинно
та до «новенької» сказав:
— А що! Сідаймо разом? —
І та — диви, яка коза! —
погодилась одразу…
«Ну що ж! Не дуже й треба!» —
подумав я про себе.
І вирішив — до літа
відмінником зробитись!
Як солдатик одиниця,
Бути першій їй годиться
На посту в перед іде,
За собою ряд веде.
Травень двері закриває,
Рік навчальний вже минув,
У школі дзвоник всіх скликає –
День останній вже прибув.
Дзвенить дзвінок, дзвенить
І квіти усміхаються.
Дзвенить дзвінок, дзвенить,
Навчальний рік кінчається.
Весна закінчила навчання,
Настали теплі дні.
Ясне сонце сяє зрання
І підморгує мені.
Не забудь про нашу школу,
Вчись постійно і трудись.
Дуже гарний світ навколо –
Ти уважно придивись.
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики –
Пишуть палички.
Добре нам читається –
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна –
Хмуриться вона.
Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.
Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Інших перший раз
Повела у клас.
Тепле літечко минає,
Знову старший я на рік.
Школа двері відчиняє,
Кличе дзвоник на поріг.
Я чекаю з нетерпінням
На найперший свій урок.
Буду вчитися сумлінно,
Сміло перший ступлю крок.
І читати, і писати,
І лічити зможу я.
Допоможе все пізнати
Перша вчителька моя!
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету
(Нікому б не сказав):
Сашко відкрив планету,
Нечувану планету!
І він оту планету…
Іринкою назвав.
З вас кожен здогадався,
Напевно здогадався,
Ну, звісно, здогадався:
Він – юний астроном.
Узяв та й закохався,
По вуха закохався,
Навіки закохався
В Іринку. От кіно!
А я люблю лиш небо,
Одне високе небо,
Лиш яснозоре небо
І телескоп шкільний.
Не вірите — не треба,
Всміхаєтесь про себе?
У хлопців запитайте —
Підтвердять це вони…
Однак, якщо планету,
Нечувану планету,
Омріяну планету
Відкрию раптом я,
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету:
Вже вибрав їй ім’я…
В трамваї переповненім
Сашко з м’ячем сидить,
А біля нього згорблений
Старий дідусь стоїть.
Хтось до Сашка звертається:
– Чи вас у школі вчать,
Як місце дати старшому,
Як старших поважать?
– Та вчать, – Сашко відказує, –
Але оце якраз
Розпочались канікули –
Ніхто не учить нас.
Якось, дивно і ще зранку
Щастя встало на світанку.
І взяло з своєї скрині
Все, що було по зернині.
Подивилось на торбину –
Нумо, я іще докину!
Взяло щастя міх на плечі –
Почалапало до печі.
Звідти доброти жарину
Теж поклало у торбину.
І пішло воно по світу
Чаклувати і радіти.
Та, були погані вісті,
Заздрістю хворіли діти,
Люди теж не помічали
Як від заздрості страждали.
І хвороби, як на зло –
Переважили добро.
Стало щастя мудрувати.
Як хворобу подолати?
І згадало, що в торбині
Залишилися жарини.
То жарини доброти
Зранку сипались туди,
Де хворіли добрі люди
І не знали, як все буде!
Щастя віру в них вселяло,
Нових сил їм додавало…
І побачило воно,
Як добро перемогло!
Дуже щастя утомилось-
Ледве ніженьки тягло…
Пухом хмароньки укрилось
І тихенько спать лягло.
Щастя дуже утомилось
Йому треба відпочить!
Ті жаринки, що посієш
В світі теж будуть світить.
Та не думайте, що щастя
Треба якось десь шукать.
Воно добре відпочине
Й знову буде мандрувать!
Та, давайте допоможем –
Добрі справи чинячи,
Щоб жарини в наших душах
Щастю сили додали!
А давайте своїм рідним
Трохи щастя додамо:
Подаруночок в торбині,
Книжку, квіти та будь що!
Помічайте щогодини,
Якби важко не було,
Що нема його в торбині –
Щастя поруч вже давно!
Так сумно навколо,
як в пору осінню.
І сонця — немає,
і небо — не синє.
У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться…
А знаєш, чому
все навколо сумує?
Бо двійку зі школи
додому несу я…
А завтра?..
Спиніться!
Будь ласка, спиніться!
Навколо, будь ласка,
скоріш подивіться.
Погляньте,
як небо казково цвіте.
Погляньте,
як сонцем виблискує день!.
А знаєш, чому
все навколо квітує?
П’ятірку додому
Зі школи несу я!
Красиву п’ятірку!
Чудову п’ятірку!..
Тому-то навколо
і радості стільки,
тому-то сміються
усі перехожі
і кожен із них
на щасливчика схожий!
Тому-то віднині
і вирішив я:
п’ятірки отримувать
буду
щодня!..
Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі —
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.
Наталочка-школярочка
Вже ростом немала.
Вона цієї осені
У перший клас пішла.
В дарунок першокласниці
Щасливий день приніс
І яблука-антонівки,
І мідний цвіт беріз.
Навкруг сади пишалися
У зелені, в красі.
Школярка дарувала
Свої гостинці всім.
Вона ішла веселою
По росяній землі.
І з нею привіталися
Курлики-журавлі.
До неї посміхалися
Дорослі й школярі.
Вона ж про них читала
В своєму букварі.
Про їхню дружбу щиру,
Про школу, рідний дім
Школярочка напише
У зошиті своїм.
Працювала Ганночка
День при дні,
Поливала квіточки
Запашні.
Із вітрами й хмарами
Дощик біг.
Він маленькій дівчинці
Допоміг.
Помагав тій дівчинці
Дощ не раз —
Піде вона з квітами
В перший клас.
Ходять хмари в небі синім,
Місяць Вересень прийшов,
Сповнивсь вереском пташиним
Тихий затишок дібров.
Позлітавшися у зграї,
Різне птаство молоде
В крилах сили набирає
І відльоту в вирій жде.
Бо пташки дзвінкоголосі
Знають — літа вже нема.
Хоч і тепло ще, та осінь
Вже підходить крадькома.
І набравшись сил за літо,
Галасливі, як пташки,
Знов ідуть до школи діти
І сідають за книжки.
Вірші про школу виконують декілька важливих функцій у вихованні та навчанні дітей:
- Формують позитивне ставлення до навчання – допомагають дітям краще зрозуміти значення знань та шкільного життя.
- Зменшують страх перед школою – особливо для першокласників, які хвилюються перед новим етапом життя.
- Розвивають мовлення і пам’ять – віршовані рядки легше запам’ятовуються, сприяють розвитку дикції та грамотності.
- Виховують повагу до вчителів і однокласників – через поезію діти вчаться шанобливо ставитися до педагогів та цінувати дружбу.
- Розширюють словниковий запас – у віршах діти знайомляться з новими словами, пов’язаними зі шкільним життям.
- Мотивують до навчання – надихають дітей на отримання знань та старанне навчання.
Залежно від віку дітей, вірші про школу можуть бути присвячені різним темам:
- Перший раз у перший клас – підготовка до школи, перший дзвінок, знайомство з вчителем і друзями.
- Веселі шкільні будні – уроки, домашні завдання, перерви, ігри з однокласниками.
- Дружба у школі – вірші про друзів, підтримку, товариські стосунки.
- Вчителі та навчання – повага до вчителів, цікаві уроки, прагнення до знань.
- Останній дзвоник та випускний – прощання зі школою, спогади про шкільні роки.
Щоб діти із задоволенням слухали та запам’ятовували вірші, варто використовувати різні методи:
- Читати з виразом – змінювати інтонацію, робити голос гучнішим або тихішим, додавати емоції.
- Залучати дітей до гри – показувати рухами зміст вірша (наприклад, дзвоник дзвенить, дитина йде в школу).
- Створювати ілюстрації – попросити намалювати школу, друзів, вчителя після прослуховування вірша.
- Писати власні вірші – заохочувати дітей придумати кілька римованих рядків про школу.
- Співати вірші – деякі віршики можна покласти на мелодію та наспівувати.
Вірші про школу – це не лише красива поезія, а й важливий виховний інструмент, який допомагає дітям адаптуватися до навчання, розвиває їхню мову, пам’ять та мислення. Завдяки римованим рядкам малюки легше запам’ятовують нові слова, вчаться висловлювати свої емоції та розуміти важливість знань.
Школа – це чудовий світ відкриттів, і завдяки віршам діти можуть полюбити його ще більше!
Оновлено 31.03.2025