Від Роман Кравець 
Іван Драч – один із найвизначніших українських поетів XX століття, чия творчість поєднує філософські роздуми, глибоку любов до Батьківщини та надзвичайно яскраву образність. Хоча більшість його творів спрямована на дорослу аудиторію, у його поетичній спадщині є чимало віршів, які можуть зацікавити дітей, розвинути їхню уяву, навчити любити природу і сприяти формуванню національної свідомості.
Де котиться між голубих лугів
Хмарина ніжна з білими плечима,
Я продаю сонця — оранжові, тугі,
З тривожними музичними очима.
Ось сонце віри, чисте і просте,
Ось сонце міри з віжками на храпах,
Ось сонце смутку, звідки проросте
Жорстока мудрість в золотих накрапах.
І переливно блискотять сонця
Протуберанцями сторч головою.
Беріть сонця — кладіть мені серця,
Як мідяки, пожмакані журбою.
Я ваші душі клином обмину,
Я не поставлю їх на п’яні карти,
А що сонця за дорогу ціну,
То сонце завжди серця варте.
Ти вбив свій горизонт і небо отруїв,
Дав дулю сонцеві і плюнув в очі хмарі.
Живеш повзком і помисли свої
Ростиш в клоаці з підлістю у парі.
Багатогранний ти, аж круглий, ніби вуж,
Білоголовий метр із чорним піднебінням.
Співаєш пісню все одну і ту ж,
Що рахітичне наше покоління.
Так! Ми не густо кричимо “ура”,
“Ура” в нас пахне хлібом і станками.
А здохнути тобі давно прийшла пора,
А нам – покласти на язик твій камінь.
Люблю я Вас і віддаю чолом —
Стружу для Вас міцні дубові мари.
Пишіть!
Колись мій Тузик за столом
Перечитає Ваші “мемуари”.
Помаранчева стигла палітра
Горизонту вина подає.
Запрягає музика три вітра,
Щоб процокати в серце твоє.
Вибухають сонати високо
В епіцентрі твоєї журби,
І сімфонії чорні соколи
Гострять крила об чорні дуби.
І троянд неціловані жмутки
Посивіли з чиєїсь вини.
І по клавішах сивого смутку
Ходять сині сумні слони.
Та, до крапельки сонцю віддане,
На пшеничних вітрах встає
Твоє чисте, густе, провітрене,
Помаранчеве серце твоє.
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі…
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату — та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, —
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.
Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.
Це — припадати до джерел незнаних
І дикої жаги не втамувати.
Порушувати дивовижні плани,
А потім дивовижніші сплітати.
Кипіти і згоряти од розпуки
І все спізнати, все знайти в любові —
Шалене щастя і пекельні муки…
Коли не маєш риб’ячої крові.
Це вже не сон — це сон-трава
Гущінь замшілу прорива,
І ніжним чадом, чудом чистим
Бузкова свічка понад листом
Вже злотом-пломенем жива.
Це вже не сон — це вже котики
Сидять на лозах в сні екзотики,
Мурличуть хижо, мають запити
Рій бджіл у пазурі спацапати,
Продмухують пухнасти ротики.
Це вже не сон — це вже весна
Безсонна бродить, як мана.
Здираю з серця сну шкарлупцу
І в небо сиве серце пущу —
Хай сивим жайвором зрина!..
Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать.
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать.
Блакитний мороз стане сивим морозом.
Той білим серпом все на сніг пережне,
Та біла земля під зимовим наркозом
Женьшенем калини врятує мене…
Самотня ластівка на дроті —
Одним одна, самотина.
Всі ластівки давно в польоті, —
Чому ж без вирію вона?
Така вже осінь, що аж голо.
Вже іній сонце розпина.
У вирій лист летить навколо,
Її мина, її мина.
Чи, може, їй крило підбито,
Чи, може, впала їй вина.
Тут розп’ястися з цілим світом —
Така печаль, що аж до дна.
Чи, може, так поля ці любить,
Вже йде морозу сивина.
А хто ж в мороз їх приголубить?
За все покутує вона.
До вирію ще стільки далей,
Вона ж стоїчно не зрина.
До тисячі моїх печалей
Іще одна — і не одна…
Я – цинкова форма. А зміст в мені – вишні,
Терново-огненні запилені кулі,
Що зорі багряні пили на узвишші
І зірвані, п’яні лежать, як поснулі.
Я – цинкова форма. А зміст в мені – груші,
Суперниці сонця, стітильники саду,
З республіки соків заблукані душі,
Підібрані в пелени в ніч грушепаду.
Я – зрізаний конус. А зміст мій до скону
Все незалежне, що вплине у мене:
Дині-дубівки чи промені хрону,
Чи гички хрумтливої тіло зелене.
Я – цинкова форма. А зміст не від мене.
Підвладне я часу, підвладне потребам.
Коли ж я порожнє в бутті цілоденнім,
Тоді я по вінця насипане небом.
Все більше нікому писать мені листи.
Залишилась, калино, тільки ти.
Вже ось і тітка, як остання гілка,
Геть одчахнулась з нашого причілка
І листя скинула на молоду траву.
Калино, ти живи! Вві сні і наяву
Приходжу я до тебе, прилітаю
З-за Єнісею, Вісли, з-за Дунаю,
І рідною матусею зову,
І падаю в пахучу мураву,
І до колін солоних припадаю,
І в щасті непоганьбленім ридаю,
Бо корінь мій дитинний — тільки ти.
Все більше нікому писать мені листи.
Листом відповідай. Листком багряноцвітим.
І пелюстковим шалом біловітим,
І кетягом вогненного литва,
Що клекотом незрадним ти жива.
На всі вітри мені відповідай —
На Єнісей, на Віслу, на Дунай
За бабу Танасину й за Килину
Відповідай, відповідай, калино,—
Вони, твоїм корінням розігріті,
Сидять на призьбі вже на тому світі,
Десь біля них там курять самосад
Мої дядьки, що не прийдуть назад,
Що їх взяли негоди і бої
У лютій, у жорстокій крутії.
Пиши за них. Відповідай суцвіттям,
Яке даєш весною їхнім дітям,
Щоб їхні внуки вже в коліні третім
Вітали їх суцвіттям на портреті.
Калино, напиши мені про все,
Як твої роси Рось мені несе
І як твоє коріння калинове
Наповнює моє пагілля нове —
Твою росу несе мені Дніпро,
У кров твою вмочаю я перо,
Пишу твоєю і своєю кров’ю,
Тож будь мені, калино, при здоров’ю,
Калинолистом ти відповідай
На Прип’ять, на Севан і на Алтай,
Куди мій кінь крилатий поспіша.
Ти — совісте моя, моя душа.
Пиши мені, калино, будь здорова,
Ніколи не продам тебе на дрова,
За цілий світ, за всесвіт не продам,
Тож клекоти назустріч всім вітрам,
Тож крила підіймай свої тугії
Безсмертним цвітом правди і надії!
Поезія Івана Драча має низку рис, що роблять її цікавою та корисною для дитячого сприйняття:
- Яскраві образи – його твори насичені метафорами, порівняннями та художніми прийомами, що розвивають уяву.
- Любов до природи – багато віршів присвячені красі навколишнього світу, що вчить дітей спостережливості та гармонії.
- Пізнавальний характер – Драч писав про науку, технології та космос, що може зацікавити дітей, які люблять відкривати щось нове.
- Патріотичність – виховує у дітей любов до України, її історії та культури.
- Мелодійність і ритмічність – його вірші мають особливу звукову гармонію, що робить їх легкими для запам’ятовування.
Одна з найцікавіших тем у творчості поета – це науковий прогрес і космос. Драч, захоплений новітніми технологіями, писав про зорі, Всесвіт, мандрівки у майбутнє. Для дітей, які цікавляться космосом, його поезія може стати справжнім натхненням.
- “Телескоп Хаббла” – про неймовірні відкриття у Всесвіті.
- “Сонце і Соняшник” – уособлення сили світла та природи.
- “Зоряний дощ” – опис космічних явищ через поетичні образи.
Ось рядки з вірша “Сонце і Соняшник”, які передають ідею єдності природи та космосу:
“Соняшник тягнеться вгору до Сонця,
Сонце йому усміхається щиро.
Тепло і світло, дароване світлом,
Вітер у полі їм шепче без міри.”
Цей вірш може зацікавити дітей тим, що він поєднує астрономічні та природні образи, а також навчає, як усе у світі пов’язано між собою.
Природа завжди була важливою темою у поезії Драча. Він умів майстерно передавати красу навколишнього світу через оригінальні порівняння та символи.
- “Берізка” – про тендітність і водночас силу дерев.
- “Вітерець” – опис легкого вітерця, що грається з листям.
- “Краплинка роси” – поетичний опис ранкового світанку.
Ось рядки з вірша “Берізка”, які можуть стати чудовим прикладом для дитячого читання:
“Тоненька, мов ниточка, гнеться,
На вітер легенький сміється.
І листячко срібне тріпоче –
Із вітром у хороводі щоночі.”
Дітям легко уявити образ берізки, що танцює з вітром, а завдяки таким творам вони починають сприймати природу як живу істоту, яка має власний голос.
Любов до України – одна з головних тем у творчості Драча. Його вірші допомагають дітям усвідомити важливість своєї Батьківщини, поваги до її історії та мови.
- “Україна” – глибоке осмислення краси та сили рідного краю.
- “Рідна мова” – про значення українського слова в житті людини.
- “Герої” – вірш, що виховує повагу до історичних постатей.
Ось уривок із вірша “Україна”:
“Земля моя сонячна, рідна, безмежна,
Ти в серці моєму на вічні віки.
Я слово твоє, наче пісню, нестиму,
Крізь роки, крізь долі, крізь дні нелегкі.”
Такі рядки допомагають дітям усвідомити, що їхня країна – це не просто територія, а жива частина їхнього серця.
Поет багато писав про дружбу, добро, чесність і людяність. Його вірші допомагають дітям розвивати правильні життєві орієнтири.
- “Дружба” – про справжню силу взаємопідтримки.
- “Добро” – про важливість допомагати іншим.
- “Мрії” – мотивує дітей прагнути до великого.
Уривок із вірша “Дружба”:
“Рука у руці – ось і сила велика,
Разом і гори здолаєш, і грім.
Дружба міцна – як могутнєє віття,
Що не зламається навіть вогнем.”
Цей вірш допомагає дітям усвідомити, що справжня дружба – це підтримка і міцний зв’язок між людьми.
Щоб діти легко сприймали творчість Івана Драча, варто використовувати інтерактивні методи.
- Читання з виразною декламацією – це допоможе передати емоційність віршів.
- Обговорення творів – запитання на роздуми після прочитання.
- Малювання за мотивами віршів – діти можуть візуалізувати почуте.
- Рольові ігри – відтворення образів із поезії у театральних постановках.
Поезія Івана Драча – це джерело краси, мудрості та натхнення. Його вірші допомагають дітям:
- Розширювати кругозір та цікавитися наукою
- Помічати красу природи та гармонію світу
- Формувати патріотичні почуття
- Розвивати доброту, дружбу та людяність
Його творчість залишається актуальною, адже вона дарує дітям розуміння важливих життєвих цінностей та надихає на відкриття нового.
Оновлено 31.03.2025